Вереміївські сайти:
Дружні сайти:
Сайт учителя Бройченка А.Г.
Сайт Братейко
Музей Старицького


Шановні відвідувачі!
Ми раді вітати вас на сторінках шкільного
сайту і висловлюємо
щиру вдячність за інтерес до життя та історії нашої школи. Сподіваємося,
що сайт допоможе вам отримати цікаву і
корисну інформацію.
Ласкаво просимо!
За останній рік
15 тисяч відвідувачів

Щиро дякуємо!






Погода у Вереміївці


Погода у Вереміївці






   У „Пам’ятній книзі” Полтавської губернії записано, що коли у Посуллі з’явилися перші школи, які називалися сільськими училищами, то саме вереміївські хлопчики були одними із перших учнів Посулля. Так, у 1861 році 125 хлопчиків розпочали своє навчання. Чотири роки школа, яка була при церкві, діяла тільки для хлопчиків, а вже з 1864 року і 20 дівчаток почали навчатися у школі. Порівняйте: всього у Золотоніському повіті в той час було 38 шкіл, де вчилося 597 учнів, з них – 59 дівчат.
    Освіта, як система, з'явилася лише у другій половині ХІХ століття, коли почали створюватись сільські школи. Це були церковно-приходські, парафіяльні сільські училища.
    У 1864 році земською реформою було утворено земство (місцеве самоуправління), яке створило і земські школи. Це були початкові школи царської Росії в сільській місцевості, які утримувались на кошти земств, бо царський уряд не асигнував коштів на їх утримання. Він всіляко намагався загальмувати їх діяльність, бо вбачав у них осередок пропаганди ліберальних ідей і підрив підвалин самодержавства. Але під впливом демократичного руху царський уряд змушений був іти на поступки.
    Ось тоді, у 1864 році, і з’явились у школі перші дівчата, для яких вхід до парафіяльних шкіл був зачинений і надалі. Першого року до земської школи було прийнято 20 дівчат із 7646 душ населення. Всього учнів було 175.
    Царський уряд, намагаючись обмежити вплив земської иколи на населення, відкриває наприкінці ХІХ ст. в м. Вереміївці і на кутку Погорілому церковно-приходські школи. Цей куток на той час був окремим населеним пунктом-селом, тоді як Вереміївка вважалася містечком. У Тимченківському краєзнавчому музеї зберігається перше свідоцтво, видане Погорільською школою 1902 року.
    На початку ХХ століття були побудовані спеціальні приміщення для цих шкіл, земські школи. У той же час на кутку Митлашівка була відкрита школа грамоти і теж збудовано спеціальне приміщення. У статистичному списку Полтавської губернії 1900 року у самій Вереміївці (без Митлашівки і Погорілого) значиться дві земських школи і одна церковно-приходська. Друга земська школа була відкрита для дівчат і знаходилась вона біля Преображенської (Спаської) церкви, але оскільки дівчаток ходило мало до школи, то скоро її і закрили. А дівчата стали навчатися разом із хлопчиками. Та й навчалися вони всього лише півзими, до Різдва, тобто до Нового року, а потім пряли. Та й хлопці здебільшого не кінчали школи, бо треба було пасти худобу, допомагати батькам по господарству. Так і називалося, ходив у школу дві чи три зими. Бо йшли ці пастухи до школи, коли випадав сніг і худобу ставили у загонах, а коли сніг танув і худобу виганяли на луки, тут і закінчувалось навчання у школі. Головне завдання було для таких дітей - навчитися грамоти: читати і писати, щоб, як піде до армії, то міг би написати листа. А дівчатам і зовсім освіта була зайвою, оскільки вони не йшли до війська. Так думало більшість батьків цих учнів.
    Тому у школах був дуже великий відсів. Якщо поступало в 1 клас 60, то вже у другім було лише 40, а закінчувало школу (3 клас) лише 20 учнів, тобто лише третя частина тих, що поступали вчитися. Ось як згадує своє вчення житель нашого села Грицай Семен Іванович: “У першому класі у нас було 90 учнів, у другому 40, а в третьому лише 28”. Причиною відсіву і малого охоплення учнів школою було те, що за навчання потрібно було платити 1 крб. за учня. А це на той час були немалі гроші, коли за карбованця можна було купити два пуди пшениці.
    Початок занять у земськії школі - 1 вересня, а в церковно-приходській - 1 жовтня.
    У перший день навчання всі учні йшли не до школи, а до церкви, де піп служив молебень. Потім три рази на тиждень, а у віддалених школах - Погорільській і Митлашівській - раз на тиждень, у понеділок, перший урок був закон божий. Викладав цей предмет піп. І вважався той предмет найголовнішим. І яким би здібним не був учень, але якщо він не знав досконало закону божого, то не міг одержати похвали і закінчити школи. Крім того, кожний урок у церковно-приходській школі розпочинався молитвою “отченаш”, яку читав черговий учень класу .
    Церква тримала у покорі і страху божому учнів. Ідучи повз церкву, учень повинен зняти шапку і перехреститись в бік церкви. У кожній школі була молитовна кімната, де висіли ікони, а в кожнім класі - портрет царя і цариці. Кожний учень повинен щонеділі і в дні царських свят (іменин царя, цариці і родичів царського дому) відвідувати церкву.
    За невідвідування суворо карали учнів. Засоби покарання були такі: стояння в кутку, стояння на колінах на підлозі, стояння на колінах на гречці чи солі, стояння на колінах з піднятими руками чи з триманням якогось предмета - книжки чи віника, вигнання із класу, залишення “без обіду”, тобто після уроків на 2-3 години, биття лінійкою плазом - то називалося “дать скільки-то ударів холодних”, а удари руба - гарячих. Всі ці засоби покарання були узаконені, та попи придумували ще і свої кари: крутити за вуха, скубти за чуба, бити лобом об стінку та інші.
    Це теж відлякувало дітей від школи. Багато батьків не розуміли необхідності дітям науки. Та найбільше на перешкоді стояла бідність. Ні в що було ні одягтися, ні взутися, щоб піти до школи, ні за що купити книжку чи зошит. Тому такий малий був відсоток дітей, що навчалися в школі. Якщо тепер навчаються у школах всі діти, то до революції на 7-8 тисяч населення навчалося 100-120 осіб. Отже, на 100 душ навчалась лише одна дитина.
    У школах навчалися три роки. А називалися вони - однокласні, двокласні і трикласні. Однокласна - це така школа, в якій був лише один учитель, який в одній кімнаті навчав учнів і першого, і другого, і третього класу. Трикласна - це така, в якій було три вчителі і три кімнати, кожен вчитель вів один клас. Школи тулилися у непристосованих приміщеннях.
    А в 1906 році у Вереміївці було побудовано спеціальне приміщення школи, яка і стояла до переселення і називалася земська школа. Ось тоді ця школа стала чотирикласною. Учні навчалися в ній 4 роки. Завідувала нею Юнакова Тетяна Григорівна, добра вчителька, про яку народна пам’ять і до цього часу зберігає щирі, світлі почуття. Як і про завідуючого Погорільською двокласною школою Коломійцева Павла Михайловича. Викладалися у школах предмети: закон божий, російська мова, слов’янська мова і арифметика.
    Так, у 1904-1907 роках у церковно-приходській школі викладали: закон божий - піп Волков, російську мову - дяк Малиновський, слов’янську - дяк Крикуновський. Звичайно, небагато могли навчити ці дяки. Лише перед революцією з’явились перші народні вчителі. Це були сини і дочки попів, купців, міщан.
    Так на протязі півсторіччя школа мала надто малий рух вперед. Це тому, що царський уряд не хотів давати простому народові освіти. Ще батько останнього царя Миколи ІІ Олександр ІІІ говорив: “Ось що погано: кухарчини діти лізуть у гімназію”. Тому шлях до гімназії, не говорячи вже про вищу освіту, для простих смертних був закритий.
       З учителів-вереміївців дореволюційного часу відомі такі:
    1. Юнакова Тетяна Григорівна (Гусарка).
    2. Петраш Олександр Михайлович - учителював при Твердохлібі.
    3. Порубльова Марія Іванівна.
    4. Карвовський Павло Миколайович.
    5. Яценко (Баришевська) Ганна Василівна.
   6. Баришевський-Чесніший Андрій Васильович в 1912 році був директором Велико-Бурімської школи.
    Інколи працювали в школі зовсім не вчителі, а просто грамотні люди. Так, у Миклашівській школі десь у 1905-1910 роках працював Фесенко Гнат Григорович, який при організації рибколгоспу ім. Шмідта працював приймальником риби.
    В с. Погорілому відкрили церковно-приходську школу. а після 1906 року було збудоване нове приміщення покрите соломою, а при радянській владі вже перекрили залізом та дещо перебудували в середині школи. В такому вигляді вона проіснувала до 1959 року, тобто до переселення. В 1923 році була відкрита Запіщанська школа в хаті Стебляна Павла Мартовича. Саме учні цієї школи саджали Бачинський ліс (зараз яр під назвою Бачин). Вона проіснувала до 1959 року, тобто до переселення.

   У 1936 році с.Вереміївка була розділена на 3 села : Вереміївка, Тимченки, Городське. В 1937 році в селі Вереміївка була відкрита середня двоповерхова цегляна школа (що була зроблена вже з червоної цегли і тому називалася „червоною”), вона теж проіснувала до 1959 року, тобто до переселення. Є припущення, що цю будівлю зпроектував відомий архітектор і художник Василь Кричевський, рідний брат ще більш відомого корифея нашого українського мистецтвознавства Федора Кричевського. Документальних підтверджень у нас нема, але в архітектурі школи дуже помітний його стиль.
   У жовтні 1941 року, після окупації німецько–фашистськими військами села, почала знову діяти школа. Окупанти дозволили вчитися за радянськими підручниками, крім підручників української і російської літератури, історії. Діяла ця школа лише до Нового року. Із осені цього ж 1941 року у приміщенні 2-поверхової цегляної школи діяв підпільний госпіталь під керівництвом Силіна Леоніда Андрійовича ( цей матеріал поміщено на окремій сторінці). В пам’ять про цей подвиг на південній стіні школи створено пано.

   ... 50-60 ті роки ХХ ст. - почалися часи переселення сіл Посулля та створення Кременчуцького водосховища. Розпочалося будівництво і нового двоповерхового приміщення школи села Вереміївки. Для будівництва нової школи потрібно було розібрати всі шкільні приміщення і перевезти в нове село. Всю цю роботу було зроблено силами самих учителів та учнів. Із роботою справились вчасно, в основному до навчального року.
   До початку навчального 1959-1960 року із шкільного комплексу було збудовано приміщення майстерні і три будинки під квартири вчителів. Ось в них і довелося розміщати в дві зміни 17 класів. На той час у школі було 439 учнів і 45 вчителів. Навчались діти у 2 зміни. Ще в третю зміну діяла вечірня школа.
   В 1962 році відкрилась Градизька заочна школа для працюючої сільської молоді, яка хотіла одержати середню освіту. При всіх школах були створені консультаційні пункти, в тому числі, і при нашій школі. Згодом вся вечірня школа перейшла в заочну.
   При школі були створені інтернати для учнів із інших шкіл (Тимченківської, Кліщинської і Жовнинської). І всі бажаючі одержати середню освіту навчалися у Вереміївській середній школі до кінця 90-х рр.

   1 вересня 1960 року – була відкрита нова двоповерхова школа. Керував школою в той період Бондар Олексій Степанович. На новому необжитому степовому місці було дуже складно розпочинати господарську роботу. Учні і вчителі прикладали багато зусиль для покращення благоустрою шкільної території, озеленення шкільного подвір’я. Було закладено розсадник фруктових дерев, які згодом висадили на територію шкільного подвір’я. Учні разом із вчителями посадили шкільний виноградник та розбили шкільні ділянки.
   За 50 років школа видала атестати про середню освіту 1888 учням. Найбільший за кількістю був випуск 1977 року, який налічував 99 випускників, та 1966 року – 97 випускників. А найменшим був випуск 2009 року – 8 випускників ( з них 2 екстерном ).
   З 1966 року був призначений на посаду директора Вереміївської середньої школи і працював до 1990 року почесний житель села Вереміївка, смт. Чорнобай, ветеран Великої Вітчизняної війни Лукирич Володимир Гаврилович; нагороджений медаллю „За доблесну працю”, значком „Відмінник народної о світи УРСР”, грамотами Міністерства СРСР та УРСР, має 14 нагород. Довгий час Лукирич В.Г. був головою Ради ветеранів нашого села.
   На будівлі школи у 2002 році відкрито меморіальну дошку Лукиричу В. Г. (посмертно)
   З 1989 року у Вереміївській загальноосвітній школі I-III ступенів на посаді директора працювали : Євко Марія Миколаївна, Однороманенко Тамара Петрівна, Гарань Віктор Іванович.
   В 2006 році об'єднали школу й дитячий садок і назвали Вереміївський навчально-виховний комплекс.
   З 2006 року директор Вереміївського НВК – Гарань Ірина Олексіївна, а з 2012 року - Ткаченко Валентина Андріївна.
   За останні роки значно поліпшилась матеріально-технічна база НВК. Зокрема, зведено новий дах, повністю проведено реконструкцію котельні, обладнано новий комп’ютерний клас з 10 комп’ютерами, придбано копіювальну техніку, 2 телевізори, 2 DVD програвачі, цифровий фотоапарат, електороплита, холодильник, стільці для 2-х кабінетів.
    За час літніх канікул у 2011 році замінено 59 дерев'яних 50-річних вікон на нові пластико-металеві, відремонтовано фасад школи, збудовані теплі туалети, обладнано умивальники та фонтанчик для питної води. Отримали в дар мультимедійну техніку: проектор та екран, набір посуду для їдальні.
    У 2012 році проведено частковий ремонт даху допоміжного приміщення, капітальний ремонт фойє із монтажем підвічної стелі та встановленням металопластикових дверей, обладнано навіс на головному вході, ремонт другого поверху із заміною шпалер.
       Адміністрація, вчительський та учнівський колективи висловлюють подяку всім небайдужим до долі школи, а зокрема: Головку Олексію Івановичу - голові Чорнобаївської районної державної адміністрації, Душейку Петру Григоровичу - депутату обласної ради, Лукиричу Олегу Володимировичу, Огреничу Олександру Івановичу, Переузнику Віталію Васильовичу, Хмельницьким Володимиру Степановичу та Надії Григорівні, Казидубам Олексію Григоровичу та Володимиру Григоровичу, Бормишеву Володимиру Степановичу, Савченко Юлії Володимирівні, Ясюк Марині Олександрівні, Зайцеву Сергію Васильовичу, Недяку Володимиру Володимировичу, Ганноцькому Валерію Миколайовичу, Коваль Олексію Григоровичу, Копійці Ганні Миколаївні, Підлісному Василю Григоровичу, Бугай Сергію Петровичу, Мироненко Валентині Миколаївні, Рець Миколі Васильовичу.
   Але поряд з цим ще є проблеми: необхідно провести капітальний ремонт допоміжнього приміщення; оскільки немає опалювального приміщення для ДНЗ, в зимовий період дитсадок перебуває в школі, де малята не мають достатньо місця для ігор та навчання.
   Надіємося, що всі наші проблеми спільно з районною державною адміністрацією, районним відділом освіти та благодійними спонсорами ми зможемо вирішувати позитивно.

   Зараз у Вереміївському НВК навчається 133 учні, працює 19 вчителів, 3 вихователі. З них: 17 вчителів мають вищу освіту, 2 – середню спеціальну освіту, 11 вчителів мають кваліфікаційну категорію „спеціаліст I категорії”, 5 – „спеціаліст II категорії”, 4 – „спеціаліст”.

   Ми, педагогічний колектив Вереміївського НВК, свято бережемо традиції навчання і виховання, віримо, що школа – це душа кожного села. Наші учні ставляться до рідної школи із повагою і захопленням, їм не байдужа її доля і вони вірять у її велике майбутнє.


Гімн Вереміївського НВК

Слова Катерини Василівни Проскури
Музика Григорія Івановича Канівця


Ти дійсно храм - велика і велична,
Адже ростиш багатство душ людських.
На перший погляд – ніби зовсім звична,
Бо шкіл багато є іще таких.

Серед твоїх випускників таланти,
Які чимало досягли в житті:
Учені, хлібороби, музиканти
І знамениті люди, і прості.

          Приспів:
Для мене ж найдорожча ти у світі
До тебе моє серце промовля.
До тебе лину в щирому привіті
Ти, школо Вереміївська моя.

      Бо ти мене в широкий світ пустила,
      Шкільних наук стежками повела,
      Знання дала, як для польоту крила,
      В життєву вись злетіть допомогла.

      То ж вічна будь від роду і до роду,
      Як вічні небо, зорі і земля,
      Пишайся в слові рідного народу
      Ти, школо Вереміївська моя!

          Приспів:
Для мене ж найдорожча ти у світі
До тебе моє серце промовля.
До тебе лину в щирому привіті
Ти, школо Вереміївська моя.

Прослухати Гімн Вереміївського НВК у виконанні учасників та переможців
багатьох пісенних конкурсів Ганноцької Юлії та Канівця Володимира



Повернутись на початок сторінки